Огляд зарубіжного досвіду управління безпекою праці у гірничодобувній галузі




Вугільні підприємства всього світу відносяться до групи з підвищеним ризиком виробничого травматизму. Зарубіжними країнами приділяється значна увага реалізації принципів концепції гідної праці, одним із найважливіших серед яких є підвищення рівня безпеки та гігієни праці. Практика управління безпекою праці у гірничодобувній галузі має суттєві відмінності за країнами. Цим пояснюється також диференціація умов праці та рівнів небезпеки виробництв. Світовими лідерами щодо підтримання високих стандартів безпеки та гігієни праці на вугільних підприємствах визначено Канаду, США, Німеччину та Великобританію. Доцільним є зосередження уваги на найбільш ефективних практиках управління безпекою праці у вугільній галузі.
Північна Канада має давні традиції гірничодобувної діяльності з низьким рівнем охорони навколишнього середовища. Забруднення визнається найбільшою проблемою, яка зараз постає  перед вугільною галуззю [1]. У основу політики охорони праці покладено концепцію «Система внутрішньої відповідальності», що передбачає відповідальність кожного на підприємстві за безпеку. Система відповідальності розглядається як філософія гірничодобувної галузі у Канаді. Важливе значення приділяється навчанню працівників безпечним методам праці, правилам експлуатації обладнання та стандартам у сфері охорони праці. Підприємства гірничодобувної галузі об`єднали зусилля з метою забезпечення ефективного інформаційного обміну щодо мінімізації виробничих ризиків. Саме це сприяє формуванню культури безпеки на виробництвах. Асоціацією гірничодобувної промисловості у м. Онтаріо оцінюється, що промисловість витрачає 16 млн доларів США у рік на підготовку робітників з питань безпеки (приблизно 1 тис. доларів США на одного робітника у рік) [2]. Успішний зарубіжний досвід вказує на важливість залучення фінансових ресурсів для вирішення проблем у сфері охорони праці гірничодобувної промисловості, а також впровадження сучасних інструментів організації безпечних умов праці
Сполучені Штати Америки (США) мають великі родовища вугілля, а його видобуток, транспортування, продаж та експорт відіграють важливу роль у економіці країни. У 2010 р. у вугільній промисловості було зайнято понад 86 тис. працівників. У США за безпеку та здоров`я шахтарів несуть відповідальність оператори гірничого обладнання шахт за участю шахтарів. Управління з безпеки та охорони праці у гірничодобувній промисловості (MSHA) несе законодавчу відповідальність за розробку та виконання гірничих робіт, а також затвердження та сертифікацію шахтного обладнання. У 2011 р. ця структура мала бюджет приблизно 360 млн доларів США. Організація має приблизно 100 офісів по всій країні для полегшення інспектування, затвердження та виконання планів, а також зв'язку з операторами шахт і шахтарями. Агенцію наділено повноваженнями щодо виконання повного огляду кожної підземної шахти чотири рази на рік та кожної експлуатаційної поверхні шахти двічі на рік з метою забезпечення дотримання норм та правил безпеки та гігієни гірничих робіт; розслідування нещасних випадків на шахтах, розгляд скарг шахтарів на небезпечні умови праці, надання пропозицій щодо внесення змін до обов'язкових стандартів з безпеки; вдосконалення обов'язкових стандартів з безпеки та охорони праці; оцінювання та збір цивільно-грошових штрафів за порушення норм безпеки у гірничодобувній діяльності; оцінювання та затвердження планів гірничих робіт шахтних операторів та програм навчання.
MSHA керує Національною академією безпеки та гігієни гірничих робіт, що є навчальним центром, де розробляються та реалізуються навчальні програми, спрямовані на допомогу зусиллям уряду, промисловості та трудовим ресурсам щодо зменшення кількості нещасних випадків та небезпеки для здоров'я у гірничодобувній промисловості. Інспектори MSHA проходять обов'язкове початкове навчання та періодичну перепідготовку в академії, яка є навчальною базою для підготовки  професіоналів для гірничодобувної промисловості США та багатьох інших країн.
Гірничі оператори шахт зобов'язані звітувати про смертельні випадки, травми та хвороби працівників. Ця система звітності включає в себе інформацію про демографічні показники постраждалих, тип аварії, діяльність працівників у період травмування, характер травми / захворювання  та багато інших категорій. Крім того, після кожної смерті, травми або хвороби гірничий оператор шахти повинен здійснити опис подій, що призвели до інциденту. Таким чином, ця система звітності надає можливість досліджувати тенденції щодо потенційних небезпек, використовуючи статистичний аналіз. Система звітування постійно оцінюється з метою підвищення якості даних про травми та захворювання.
Національний інститут безпеки та гігієни праці (NIOSH), який знаходиться у підпорядкування Департаменту охорони здоров'я та соціальних служб, має законодавчу відповідальність за дослідження та визначення проблем у сфері безпеки праці та факторів їх виникнення, розробку інженерних рішень, а також рекомендованих критеріїв та нових правил. Управління з охорони та гігієни праці (NIOSH) має щорічні асигнування в розмірі 50 млн доларів США, структура організації складається з 250 вчених, інженерів та допоміжного персоналу. Управління досліджень з безпеки та гігієни шахт NIOSH розробляє та впроваджує практичні рішення на шахтах, а також користується потужною підтримкою як робочої сили, так і промисловості. Зусилля державних агенцій разом із значними досягненнями у галузі охорони здоров'я та техніки безпеки у гірничодобувній промисловості допомогли знизити кількість травм, хвороб та смертельних випадків на шахтах США [3].
Для України особливо цікавим виявляється досвід Польщі, бо шахти мають велике значення для розвитку національної економіки країни. У Польщі 320 великих компаній займаються видобутком основних мінералів у шахтах. Видобуток кам`яного та бурого вугілля, а також міді вважаються найбільш перспективними напрямками. Ресурси кам`яного вугілля є значними, що дозволить здійснювати його стабільний видобуток у довгостроковій перспективі.
У 2013 р. Польща була найбільшим виробником вугілля у Європейському Союзі (ЄС). У 2010 р. виробництво кам'яного вугілля складало 76 млн тонн (для порівняння: у 1972 р. – 150, 7 млн тонн у рік; у 1988 р. – 193 млн тонн у рік; у 2002 р. – 102,1 млн тонн у рік). Польща експортувала більше 10 млн тонн вугілля щорічно. Видобуток кам'яного вугілля складав понад 50% виробництва ЄС, виробництво енергетичного вугілля становило приблизно 59%, а коксівного вугілля – приблизно 39%. Польща, після Німеччини, у 2013 р. була другим виробником коксівного вугілля у ЄС. Спільними характерними рисами для Польщі, Німеччини та України є висока собівартість видобутку тонни вугілля. Перш за все, це зумовлено складністю умов вугледобутку. В Україні також на це впливають надмірно високі адміністративно-управлінські витрати на утримання персоналу. Особливо це стосується державних вугільних підприємств.
Більшість великих гірничодобувних підприємств у Польщі належать акціонерним товариствам Державного казначейства. На польських шахтах активно функціонують профспілки. Ступінь об'єднання у всій гірничодобувній промисловості становить 67%. Професійні спілки представляють інтереси  шахтарів щодо соціального захисту та охорони праці. Соціальні інспектори з праці (SIP) обираються працівниками багатьох гірничодобувних підприємств. Вони є незалежними, самостійними представниками гірських екіпажів у питаннях безпеки та охорони праці, а також контролюються Національною інспекцією з праці.
Усі гірничодобувні підприємства Польщі (великі та малі, державні та приватні) контролюються Державним органом гірничого нагляду та обласними органами гірничого нагляду. Діапазон нагляду та контролю визначається Законом про геологічне та гірниче право. Він містить питання: охорони та гігієни праці, а також пожежної безпеки, функціонування гірничодобувної рятувальної служби, управління родовищами у процесі видобутку, охорони навколишнього середовища, будівництва, закриття та виведення з експлуатації гірничих підприємств, реабілітації та управління землею після гірничодобувної діяльності.
Найбільш серйозною небезпекою у шахті є метан. У період з 2000 по 2009 рр. відбулося 24 вибухи та метанові пожежі, що спричинило 203 аварії. Вибухи метану часто пов'язані з вибухами вугільного пилу. В результаті вибуху метану та вугільного пилу в період з 2000 по 2009 рр. загинуло 69 шахтарів.
Польські шахти, як правило, сучасні та механізовані. Використання технічних пристроїв може спричинити небезпеку внаслідок енерго-механічних, теплових чинників та коливань, а також професійного шуму. У період з 2000 по 2009 рр. було зафіксовано 70 смертельних випадків, зумовлених енергетичними та механічними факторами: ці аварії траплялись на маршрутах операторів зв`язку, підземних залізничних маршрутах, внаслідок ураження електричним струмом поблизу шахтних машин і т.д.
Всього за період з 2000 по 2009 рр. у шахтах було виявлено 311 нещасних випадків. Тільки у 2010 р. налічувалося 3442 аварії, в тому числі 24 смертельні. Основними причинами були: наявність працівників у заборонених місцях, відсутність пристроїв безпеки перемикання та відключення конвеєрів під час їх переміщення, підземний залізничний транспорт, що не відповідає нормам, робота на висоті без дотримання правил безпеки, відсутність захисту очей. Більшість професійних захворювань у польській гірничодобувній промисловості мало тенденцію до зменшення протягом періоду 2001-2010 рр.
Урядом Польщі було здійснено комплекс проектів з модернізації існуючих систем охорони праці  з метою підвищення рівня безпеки праці в гірничодобувній промисловості. Серед них можна виявити: впровадження систем управління охороною праці та безпеки у вугільних компаніях, спрощення організаційних структур у гірничодобувних компаніях, удосконалення законодавства у сфері охорони праці на шахтах. Мета цієї політики передбачає зменшення кількості аварій, спричинених «людським чинником», скорочення кількості аварій та небезпечних подій, пов'язаних із машинами, приладами, що впроваджуються в гірничодобувну промисловість; ефективне уникнення шахтних аварій; зменшення кількості професійних захворювань; ефективне виконання інструкцій у сфері безпеки та гігієни праці; розробка юридичних та організаційних рішень, необхідних для ефективного управління безпекою на гірничодобувних підприємствах, моніторинг небезпеки, прогнозування ризиків та систем попередження. Аварії, спричинені «людським чинником», розуміються державним гірським управлінням як результат неправильної організації роботи, небезпечної поведінки працівника, помилок під час виконання роботи [5].
Ще у 30-х роках минулого століття більш поширеною була думка про те, що будь-яка робота на виробництві пов'язана з певним професійним ризиком, і що саме працівник має брати на себе відповідальність за ризики травмування. Аналогічного погляду дотримувався і автор теорії «доміно» В. Х. Хайнріх (W. H. Heinrich (1931)), який вважав, що 88 % усіх нещасних випадків викликано невірними діями персоналу, а тільки 10 % – ненадійністю обладнання і 2 % – «форс-мажорними» обставинами [4].
Розвиток гірничодобувної галузі в Польщі є динамічним. Існують безперервні зміни у структурі зайнятості, методах управління та гірничих технологіях. Організація та функціонування гірничорятувальної служби зазнає змін. Нові технології сприяють зменшенню негативного впливу на екосистему. Крім того, пріоритетним є створення та ефективне використання підземних газових магазинів з метою підвищення енергетичної безпеки країни. Зростання кількості нещасних випадків, спричинених помилками працівників, свідчить про необхідність впровадження нових, більш ефективних форм нагляду та контролю.
У Польщі було досягнуто такі результати у сфері управління безпекою праці: впровадження сертифікатів управління безпекою, які отримуються шахтними і гірничодобувними компаніями; призначення представників для управління безпекою в кожній компанії; створення Спеціальних комітетів Державного гірничого управління з метою зменшення ризиків небезпеки. Формуються процедури проведення гірничих робіт. Навчання інженерів з питань безпеки та гігієни праці здійснюється відповідно до Директиви 89/391/ЄС. Впровадження практики зовнішніх аудиторських перевірок дозволило значно поліпшити якість робіт у сфері управління охороною праці у гірничодобувній промисловості Польщі [5].
Розвиток матеріально-технічної бази, рівень механізації та автоматизації виробництва, наявність відповідного фінансового та методичного забезпечення, рівень розвитку культури безпеки виробництва, державна політика та діюча практика управління на підприємствах значним чином впливають на рівень безпеки та гігієни праці на шахтах. Саме тому для зарубіжних країн спільним актуальним питанням залишається реструктуризація вугільної галузі, що зумовлено високим рівнем конкуренції у галузі, зростанням рівня забруднення довкілля та необхідністю підвищення рівня безпеки виробництва. Австрія, Великобританія та країни Скандинавії реструктуризацію вугільної галузі проводили з метою вдосконалення інфраструктури та екологізації виробництва. Китай, Канада та Південно-Африканська республіка орієнтувалися на відкриття нових родовищ. У Німеччині, Великобританії та Франції вугілля виявилося неконкурентоспроможним (через складні геологічні умови)  у порівнянні з іншими видами енергоресурсів [6]. Особливості реструктуризації вугільної галузі у деяких країнах світу представлено у таблиці 1.
Досвід країн, які вже пройшли чи знаходяться на шляху реструктуризації вугільної галузі, свідчить про тривалість та складність цього процесу. Наприклад, у Польщі, яка вступила до ЄС у 2004 р., ефекти від приватизації вугільних підприємств потребують значного проміжку часу для їх потенційного виникнення та підтвердження на практиці.

Таблиця 1
Особливості реструктуризації вугільної галузі у деяких країнах світу
 
Країна
Особливості реструктуризації вугільної галузі
1
Польща
[7]
Створення акціонерних холдингових компаній, закриття збиткових шахт, встановлення ринкових цін на вугілля, вертикальна інтеграція компаній. Орієнтація на використання сучасних технологій з метою підвищення рівня безпеки праці та охорони навколишнього середовища. Значні запаси вугілля. Країна – виробник-експортер-імпортер вугілля.
2
Сполучені Штати Америки
[8]
Корпоратизація вугільного сектору (злиття та поглинання приватних підприємств). Відсутність державного субсидіювання, посилення контролю за викидами парникових газів, впровадження програм підтримки шахтарів. Орієнтація на відкриття нових родовищ та побудову першого у світі заводу, що не забруднює атмосферу. Значні запаси вугілля. Країна – виробник-експортер вугілля.
3
Китай
[9,10]
Закриття малих вугільних шахт, поступове переведення підприємств до приватної чи акціонерної власності (держава має 50% акцій та здійснює політику залучення інвестицій), обмеження дострокового виходу на пенсію шахтарів. Світовий лідер у споживанні вугілля. Країна – виробник-імпортер вугілля.
4
Австралія
[11]
Приватизація, закриття збиткових державних шахт, раціоналізація транспортування та видобутку, орієнтація на злиття та поглинання підприємств. Значні запаси вугілля. Країна – виробник-експортер вугілля. У 2015-2016 рр. експортувала 388 млн тонн вугілля до Індії, Японії, Китаю, Південної Кореї, Тайвані.
5
Великобри-танія
[12]
Націоналізація вугільної галузі, впровадження програм розвитку шахтних регіонів, надання допомоги шахтарям щодо перекваліфікації та працевлаштування. Створення Агентства Великобританії з вугілля  «British Coal» та розробка проектів чистих вугільних технологій та підземної газифікації. Складні геологічні умови та висока собівартість власного видобутку.  Країна – виробник-імпортер вугілля.
6
Франція
[13]
Націоналізація вугільної галузі. Застосування довгострокового поетапного підходу виявляється ефективним лише для економічно розвинутих країн, які можуть виконувати довгострокові зобов`язання перед шахтарями, що залишаються без роботи через закриття шахт (знадобилося 40 років та мільярди євро). Складні геологічні умови та висока собівартість власного видобутку.  Країна – імпортер вугілля.
7
Німеччина
[14]
Припинення субсидіювання шахт, програми профорієнтації та раннього виходу на пенсію шахтарів, дослідження аспектів екологічної безпеки вугілля, інвестиції у розвиток безпечних технологій виробництва. Складні геологічні умови та висока собівартість власного видобутку.  Країна – виробник-імпортер вугілля.
8
Росія
[15, 16]
Приватизація та закриття збиткових шахт, а також із підвищеним рівнем вмісту газу метану. Концентрація вугледобутку у великих басейнах покладів з метою мінімізації витрат на транспортування, робочу силу, геологорозвідку. Деякі шахти планувалося закрити у 2001 р., було припинено їх фінансування, але вони виявилися прибутковими з часом. За період 1992-2010 рр. було закрито 188 шахт, що супроводжувалося високим рівнем соціальної напруженості. Країна – виробник-експортер-імпортер вугілля.



У Польщі приватизація працює, хоча потрібно ще багато часу для отримання максимального ефекту для економіки. Підприємства вугільної галузі переважно не можуть вдосконалюватися виключно за допомогою власних зусиль. Соціальна напруга, опір професійних спілок та ризики щодо втрати робочих місць – це перешкоди, які неможливо подолати без відповідної підтримки. Повільна, поетапна реструктуризація без жорсткого контролю в галузі не є життєздатним варіантом [7].
Польща ще з 1990 р. почала політику приватизації державного сектора економіки. Так, перехід підприємств у приватні руки забезпечив надходження інвестицій та формування ядра польської економіки. При цьому реструктуризація та приватизація знизила рівень наукоємності виробництва, що негативно впливає на інноваційно-технологічний розвиток економіки. Наприклад, на міжнародному ринку зовсім непотрібними виявилися верстати із цифровим управлінням, будівельна техніка, інтегральні схеми, на випуску яких спеціалізувалася соціалістична Польща [17]. Національне енергетичне агентство наводить статистику щодо зниження у 2014 р. вугледобутку у Польщі на 40% проти 2001 р. При цьому імпорт вугілля має тенденцію до зростання майже на 60% за аналогічний період [18].
Досвід приватизації підприємств Чехії свідчить про те, що результати значним чином пов`язані із максимізацією ефективності за рахунок зростання потоку та накопичення інформації. Також було виявлено закономірність, що більш прибуткові підприємства у першу чергу підлягали приватизації [19].
Приватизація шахт у Сербії проходила успішно за умов отримання значної фінансової підтримки зарубіжних інвесторів. Доречним прикладом виявляється шахта з видобутку свинцю та цинку, рудник якої належить британській компанії з 2004 р. Власником було сплачено борги, що дозволило запобігти банкрутства шахти, яка сьогодні добре працює завдяки своєчасними інвестиціям у модернізацію обладнання, оновлення існуючих та фінансування нових об'єктів інфраструктури. Також інвесторами шахт Сербії є дві канадські компанії, які оголосили про злиття з метою об'єднання дослідницької діяльності у Сербії [20].
У Великобританії було здійснено «шокову реструктуризацію» вугільної галузі. Ефективність такої практики зумовлена тим, що шахти не були сконцентровані в одному регіоні. При цьому такий підхід виявився би неефективним для Германії, Польщі та України. Різне закриття шахт у цих країнах призвело б до дисбалансів на внутрішніх ринках праці, що зумовлено концентрацією шахт у певних регіонах та нерівномірністю їх розміщення на територіях.
У Бельгії, Італії, Ірландії, Нідерландах було припинено видобуток вугілля у зв'язку з вичерпністю покладів, складними гірничо-геологічними умовами видобутку, а також високою собівартістю [6]. Відбувається значне скорочення видобутку у Великобританії, Іспанії, Німеччині, Польщі, бо в умовах  наявності більш дешевого імпорту галузь стає неконкурентоздатною і потребує значного державного фінансування. У 2014 р. не здійснювався власний вугледобуток у Франції. Країни ЄС активно розвивають альтернативну енергетику та мінімізують вугледобуток з метою скорочення викидів парникових газів у атмосферу, а також економії фінансових ресурсів. Так, за даними Національного енергетичного агентства, Німеччина значно скоротила видобуток коксівного та кам`яного вугілля у 2014 р. проти 2001 р. (майже у 5 разів). При цьому у структурі вугледобувної продукції з`явився антрацит власного виробництва. Зростання імпорту коксівного та кам`яного вугілля у 2014 р. відзначено на рівні понад 60%, як порівняти з показником 2001 р. [21].
Проблема реформування вугільної галузі є вельми актуальною для України  з огляду на складність ситуації у галузі. Так, падіння цін на руду та вугілля вплинуло на те, що значна кількість гірничодобувних компаній України зазнала фінансових збитків. Заборгованість із заробітної плати у галузі станом на 2015 р. склала майже 557 млн грн. Більшість підприємств не має відповідного фінансування, що знижує можливості у сфері формування безпечних умов праці. Велика кількість шахтарів страждає від нещасних випадків і травматизму на виробництві. У 2016 р. кількість загиблих у вугільній галузі збільшилася на 5,3%, порівнюючи з 2015 р. Серед основних причин зростання виробничого травматизму для вугільної галузі доцільно окреслити такі:  високий ступінь зносу основних фондів, низький рівень автоматизації виробництва та механізації праці, дефіцит засобів індивідуального захисту, застосування застарілих технологій та методів праці, низький рівень культури безпеки праці на виробництві. Наприклад, однією із найбільш гострих проблем є дефіцит кріпильних матеріалів для проходження гірничих виробок. Через це шахтарям нерідко доводиться ручним способом знімати арочні кріплення. Практика свідчить, що це може призводити до обвалів порід. Низьким залишається рівень механізації прохідницьких робіт на шахтах, що негативно впливає на рівень безпеки праці.
Таким чином, питання щодо підвищення техніко-технологічного рівня галузі є актуальними, але для їх вирішення потрібні значні інвестиції. Для вугільної промисловості проблема створення техніки для тонких пластів є особливо актуальною. Сьогодні найбільш конкурентоспроможними на ринку України, якщо розглядати стругові установки, є очисні комбайни Польщі та Чехії, а в перспективі – Китаю. Очисні комбайни виробництва Німеччини, Великобританії і США не завжди відповідають українським умовам і характеризуються високою вартістю. Підвищення собівартості товарної вугільної продукції в Україні при зниженні її обсягів призводить до того, що навіть з урахуванням державних дотацій діяльність підприємств галузі характеризується негативним фінансовим результатом. Зростання собівартості обумовлено збільшенням витрат на енергоресурси в результаті залежності від цін на зовнішніх ринках. Також це пов'язано з високим ступенем морального і фізичного зносу основних фондів більшості підприємств [22, С.131].
Зарубіжна практика вказує на необхідність закриття збиткових підприємств, але для цього застосовуються спеціальні організаційно-правові інститути, що отримали назву post-mining [23,24]. У наукових працях вітчизняних учених також пропонуються інноваційні підходи до вирішення проблем реструктуризації вугільної галузі. Так, у роботах [25, 26] значну увагу приділено дослідженню та плануванню життєвого циклу шахт, та запропоновано концепцію synchro-mining, яка значно розширює можливості принципів post-mining за рахунок ефективного використання ресурсної бази підприємства протягом усього життєвого циклу. Це дозволить попередити соціальні, економічні та екологічні проблеми в результаті закриття шахт. У рамках концепції synchro-mining шахта не ліквідується, а припиняє основний вид діяльності за умов наявності інших рентабельних видів економічної діяльності. Організаційний механізм цієї концепції представлено як інтеграцію індустріального та наукового парку з метою регулювання відносин між владою та бізнесом, бізнесом та наукою під час розробки та впровадження інноваційних технологій. Це вимагає застосування міждисциплінарного підходу та залучення фахівців з економічних, географічних, геологічних, технічних спеціальностей до проектування бізнес-проектів шахтних територій. У зарубіжних країнах існують приклади переорієнтації збиткових шахт у інші сфери діяльності: створення комплексів з очищення та продажу питної води (Німеччина), функціонування музейних комплексів та їх включення до маршрутів промислового туризму (Європа, Росія, Прибалтика).  
У роботі [28] запропоновано створення енергетичних індустріальних парків (з генерації та акумулювання електроенергії) з елементами перспективної «зеленої» енергетики на базі вугільних шахт та збагачувальних фабрик Донецької області. Акцентовано увагу на необхідності диверсифікації діяльності підприємств вугільної промисловості, перетворення шахт у енергетичні комплекси, які виробляють електроенергію та питну воду із доданою вартістю, що є більш високою понад вугілля. У якості перспективних напрямків виокремлено: будування пікових електростанцій із підземними сховищами стисненого повітря; технологій використання високозольного вугілля та відходів вуглезбагачення для установок розподіленої генерації (ТЕЦ малої та середньої потужності на підприємствах)  електричної та теплової енергії та виробництва будівельних матеріалів. Експерти вважають, що на глибоких українських шахтах, де є потужні водовідливні установки, існує можливість забезпечення функціонування сховищ стисненого повітря під постійним тиском. Властиві донбаським шахтам перепади висот є унікальним ресурсом для розвитку нової вугільної «зеленої» енергетики. Енергетичні індустріальні парки з акумуляторами енергії на глибоких вугільних шахтах (тих, що є неперспективними та збитковими) може стати інноваційним елементом ланцюга доданої вартості. Перспективною також виявляється технологія виробництва з високозольного вугілля та відходів вуглезбагачення електричної та теплової енергії, а також будівельних матеріалів. Ця технологія пов`язана з використанням тунельних котлів, які є зручними як для вуглезбагачувальних, так і для вугледобувних підприємств. Вона спроможна стати справжньою базою для установок розподіленої генерації у якості альтернативи крупним ТЕЦ. В Україні було здійснено спроби щодо її впровадження (у 2014 р. планувалося будівництво першої черги комплексу на базі ЦЗФ «Свято-Варваринська» поблизу м. Покровська).
Українські вчені пропонують цікаві науково-методичні та методологічні підходи щодо диверсифікації діяльності збиткових вугільних підприємств з метою мінімізації економічних, соціальних ризиків. Реалізація на практиці запропонованих інноваційних проектів потребує розробки відповідних механізмів на державному рівні та доведення їх до конкретних алгоритмів дій. Заміна вугілля альтернативними енергетичними видами продукції в Україні забезпечить можливість значним чином знизити рівень професійного травматизму та захворювань, а також покращити умови та безпеку праці на виробництві.
Отже, позитивним виявляється досвід реструктуризації вугільної галузі тільки тоді, коли усі зацікавлені у результатах цього процесу сторони (органи влади різних рівнів, підприємства, трудові ресурси, профспілки та громада) співпрацюють разом, а також є у наявності відповідні для цього фінансові, інформаційні та кадрові ресурси. Саме тому успіх змін визначається якістю здійснення робіт на підготовчому етапі. Цікавим прикладом є відкриття культурно-історичних та туристичних об`єктів на закритих шахтах, але це також вимагає залучення відповідних фінансових та трудових ресурсів. Провідна зарубіжна практика вказує на те, що реструктуризація вугільної галузі має бути соціально-відповідальною, тобто враховувати інтереси працюючих, надавати можливість працевлаштування та створювати безпечні умови праці [27]. Україну віднесено до групи країн з найбільш складними умовами видобутку вугілля, запаси якого є значними, а тому питання безпеки праці мають посідати чільне місце у переліку напрямків реформування галузі. Особливий інтерес для науки та практики має дослідження впливу реструктуризації вугільної галузі на рівень безпеки праці на шахтах у зарубіжних країнах. Також виявляється перспективним подальше дослідження існуючих у світі механізмів диверсифікації вугільної галузі.
Вдосконалення системи управління безпекою праці у вугільній галузі України потребує врахування перспективного зарубіжного досвіду щодо впровадження змін у гірничодобувній галузі. При цьому неможливим та невиправданим є копіювання вже існуючих практик, бо до уваги має прийматися специфіка території, менталітет населення, а також увесь перелік PEST-факторів (політичних, економічних, соціальних, технологічних факторів) української реальності.
Література

1.Lemly, A. D. (1994). Mining in northern Canada: expanding the industry while protecting arctic fishes—a review. Ecotoxicology and environmental safety. № 29(2). Р. 229-242.
2. Elgstrand, Ed. Kaj ,Vingard,Eva (2013) Occupational Safety and Health in Mining. Anthology on the situation in 16 mining countries [online] Available at: http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi= 10.1.1.455.1481&rep= rep1&type=pdf.
3. Susan M. Moore, Jeffery L. Kohler, Gregory R. Wagner  Safety and health in mining in the US  (2013). Occupational Safety and Health in Mining. Anthology on the situation in 16 mining countries. Arbets-och miljömedicin, Göteborgs universitet. №47(2). 186 р. – P.137-149.
4. Heinrich, H. (1959) Industrial Accident Prevention. (Fourth Ed). London: McGraw Hill. 470 p.
5. Stanisław Krzemień  Alicja Krzemień Safety and health in mining in Poland (2013). Occupational Safety and Health in Mining. Anthology on the situation in 16 mining countries. Arbets-och miljömedicin, Göteborgs universitet. №47(2). 186 р. – Р.59-66.
6. Павленко І. І. Реструктуризація вугільної промисловості: світові тенденції та вітчизняні реалії /  І. І. Павленко, І. П Тимченко  // Вісник Киiвського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка. Серiя: Економiка. – 2014. – №. 161. – C.10-15.
7. Suwala, W. (2010). Lessons learned from the restructuring of Poland's coal-mining industry 26 p.  [online] Available at: https://www.iisd.org/gsi/sites/default/files/poland_casestudy_ffs.pdf.
8. Energy Policies of IEA Countries. United States of America Review [online] Available at: https://www.iea.org/publications/freepublications/publication/USA_2014.pdf.
9. Pollitt, M., Yang, C. H., Chen, H. (2017). Reforming the Chinese Electricity Supply Sector: Lessons from International Experience. 1713. Faculty of Economics, University of Cambridge. [online] Available at: http://www.eprg.group.cam.ac.uk/wp-content/uploads/2017/03/1704-Text.pdf.
10. Prospects, R. E. (2014). China REmap 2030 analysis November 2014. The International Renewable Energy Agency (IRENA) [online] Available at:https://irena.org/remap/IRENA_REmap_China_report_2014.pdf.
11. AUSTRALIA’S MAJOR EXPORT COMMODITIES COAL [online] Available at: https://www.industry.gov.au/resource/Mining/AustralianMineralCommodities/Documents/Australias-major-export-commodities-coal-fact-sheet.pdf.
12. European energy market reform Country profile: UK [online] Available at:  https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/global/Documents/Energy-and-Resources/gx-er-market-reform-uk.pdf.
13. European energy market reform Country profile: France [online] Available at: https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/global/Documents/Energy-and-Resources/gx-er-merket-reform-france.pdf.
14. European energy market reform Country profile: Germany [online] Available at: https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/global/Documents/Energy-and-Resources/gx-er-market-reform-germany.pdf.
15. Амоша О.І. Зарубіжний досвід реструктуризації вугільної промисловості та результати її проведення в Україні / О.І. Амоша, Л.М. Рассуждай, В.В. Полянський // Економіка промисловості. – 2009. – № 5. – С. 199-210.
16. Попов В. М. Социальные инвестиции в реструктуризацию угольной отрасли России: опыт, проблемы, перспективы / В. М. Попов, А. М. Гаркавенко // Уголь. – 2007 . – № 3. – С. 19–21.
17. Błaszczyk, B., Patena, W. (2015). Post-privatisation Corporate Performance in Poland. Evidence from Companies Privatized in 2008–2011. 0125. CASE-Center for Social and Economic Research. [online] Available at: http://www.case-research.eu/sites/default/files/publications/CWP1(CNR125).pdf/.
18. Poland. International energy agency [online] Available at: https://www.iea.org/statistics/statisticssearch/report/?country=POLAND&product= coal&year=2001.
19. Gupta, N., Ham, J. C., Svejnar, J. (2008). Priorities and sequencing in privatization: Evidence from Czech firm panel data. European Economic Review.  52(2). P. 183-208.
20. Serbia mining: Privatization of small mines, FDI in precious metals exploration. Date : April 16, 2015 Serbia SEE Energy Mining News Energy & Mining Markets South East Europe [online] Available at: https://serbia-energy.eu/serbia-mining-privatization-of-small-mines-fdi-in-precious-metals-exploration/.
21. Germany.  International energy agency [online] Available at: https://www.iea.org/statistics/statisticssearch/report/?country=POLAND&product= coal&year=2001.
22. Формування та реалізація державної політики стосовно вугільної промисловості з урахуванням інтеграції України у світову економіку: моногр. / О.А. Амоша, Л.Л. Стариченко, Д.Ю. Череватський та ін.; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2013. – 196 с.
23. Vaishar, A., Lipovská, Z., St’astná, M. (2012). Small towns in post-mining regions. Post-Mining Regions in Central Europe. OEKOM, München. Р.153-181.
 24. Wirth, P., Harfst, J. (2012). Challenges of Post-Mining Regions in Central Europe. München: IÖR. [online] Available at: https://www2.ioer.de/recherche/pdf/2012_wirth_challenges_of_post-mining_regions.pdf.
25. Півняк Г. Г. Synchro-mining: цивілізоване вирішення проблеми сталого функціонування гірничодобувних регіонів / Г.Г.Півняк, П.І. Пілов, М.С.Пашкевич, Д.О. Шашенко  // Науковий вісник Національного гірничого університету. – 2012. – № 3. – С. 131-138.
26. Шашенко А. Н. Устойчивое развитие горнодобывающих предприятий и регионов в рамках концепции synchro-mining [Электроный ресурс] / А.Н. Шашенко, М.С. Пашкевич, А.В. Солодянкин, С.Н. Гапеев, С.А. Воронин // Перспективы развития строительных технологий: материалы конференции. – 2014. – С.184-191. – Режим доступа: http://ir.nmu.org.ua/bitstream/handle/123456789/148599/SHashenkoPashkevichSolodyankinGapeevVoronin_2014.pdf?sequence=1.
27. Rakowska, A., Cichorzewska, A. M. (2012). Instances of Corporate Social Responsibility in coal mining: an example of chosen Polish mines. In Management, Knowledge and Learning International Conference. Р.  393-401.
28. Новак И. Новое энергетическое будущее шахтерского края / И. Новак, М. Солдак, Д. Череватский // Охрана труда: научно-производственный журнал. – 2016.  – № 3. – С. 12-14.